З глухого часу істуканів кам’яних
цей світ тримається – не менше і не більше –
на неоплаченій жертовності одних
і на несплатній заборгованості інших.

У надрах всесвіту працюють двигуни,
важкі й засапані, не видимі достоту,
що потребують, ніби змазки, данини
самовідречень для невпинної роботи.

Якби ж то  відала я, квіте  мій  німий:
твоя угода за лаштунками – відверта,
її уклав ти у свідомості самий,
і  добровільною була велика жертва!

Але й сьогодні ми позбавлені знаття,
і тихоплинно, як в століття попередні,
струмує в сонній невідомості життя
в обхід каміння неоплачених трагедій.