матiнко-зозуле серця вибух пастка слiв як тебе вигадали кров прiрва солов’їна нiколи тебе не покине
наче не було нiчого небо палає небо там де колись були пiдземнi торговi площi куди ми ходили кожного дня на прощу обирали з того що неможливо обрати як розбрат i любов перш за все до себе обирали те що нам зовсiм не треба потiм волали подумки просто неба це просто потреба вiдчувати що ти потрiбен комусь там де було небо мов кров багряне країна повстане проти жаху життя проти сваволi iсторiї смiття що забруднює сум палає пiд дахом поки ми отруєнi страхом котилася торба з великого горба ти не втечеш отже з тобою вона залишиться назавжди ця несумiсна з надiєю прозора земля насправдi тебе просто немає це вона тобi колисковi спiває щоб приспати на пiску малювати грати це вона забирає у пiддослiднi та солдати просто ми не звикли програвати але це тимчасово
одного разу ти не вгадаєш слово як перехiд ходу хто хоче вiддати свободу або померти за неї як хвiрток старих терцини як пiсня що лине з динамiку про те що колись було краще ось подивись тодi небо було справдi блакитне й чисте червона кров коралiв краплями збирала намисто тiльки тодi життя було для якого ми лише тло зафарбованi силуети вигадки тi яким немає вiри прикмети не тримайся за те що не належить тобi жити на колiнах чи загинути в боротьбi вибору немає як свiтанок за вiкном верхiвку неба стинає що там насправдi за ним нiхто нiколи не знає купол скляний розбивається мов улюблена порцеляна нi я нiколи космонавтом не стану куди звiдси втечеш знаєш ти теж не те щоб iдеал та кожен/на отримає винагороду якщо не свободу то пастку в якiй вiдчуваєш її слова тiльки для тебе тiльки твої ось бережи їх