Виходиш зі пишної столиці. В розріз Широкий Поділ. Зовсім підйом. Бистрі білі коні. Постій. Прохід. Сірі сови. Сичі. Оптимістичний політ. Світлий схід при сонці з пловом. Простір зими. Можливості від біди. Сніжить. Тісно. Вись. Сірко підлий. Вмить оскомини тобі з ворітьми. Попід копитом прить горить. Доки мій кочит в ці охолоди? Ти з чиїмсь розміром до провінції? Годі змії, досить в ніч височіти. Гомін вихідних виніс донині носи. Сльози-ниточки. Тонконогий вир. Гідні, товсті кості чоловіків. Морок-дзвін довгий в докори. Гострий бій в розколоть стоїть. Поміж білі могили злились міліони років. Голі голови скрізь кобзи квилили пісні. Босі виростили свій розгнів під вчинки. Істоти з-під сокири. Химородь Гонти. Виловили квітки голодні в морозі. Кочівні броди вийшли в прозорі фронти. Чи і досі зводить спокій низин? Миготливі вилоги річки. Вовки мокрі. Іди собі, щирий, в бійці, офіційно, пожий в свищі, - освітись до охочих. Різко, міцно тільки повій снігом-вінком, щоб висохли всі тріщини в стрілі. Рижі Розгони хороші тоді, коли сиві вимори сходять з гори. Білі гробки гострі. Зроби постріл. Дід ти приходиш в столиций світ. Цвинтір. Зниклі Домовини. Молодий книжник тобі пріч. Опріч. Вріж їм стихірий трійці. Обійми, сич, крилом сизим. Похилі сиві криниці столиці. І тобі, Київ, вповні зимно. Холодно. Хвисть! Довгий звій. Бо ж потім вповні постить мороз. Спокійний брід робить вовчки. Рідкі голоси, бозни їх догори. Косо бродить мій кінь у ніч. Чорні вовки чиїсь. Вкінці зникли. Щось хоч би в ликові вічі лихого звидів, вгорі штири сичі молоді. Головний хто? Ти! Дідич Сірко! Зночі сліпий топить піч. Злі злигодні. Гордовито посопіли чорні вовки. Постійно з військом. Погоріли в росі. Золоті коні з Богунком в долині. Гострі клинки, ножі, вожжі сильні. Тоті, хто вони? Сині донині шкоди. Вінницькі бордники-богунці. Чи ви поборолись з Сірком вночі? Попри ці вольні сили. Попри їм пріч. Двійко Іванів. Двійко полковників. Лівим Дніпром тихо проходив в мішковині один кошовий Сірко. Подільським військом миговодив Бугом під зорі золоті отаман Богун. Біло-сині роси в пижмі подільській. Допоки згорить схід кодоків зі входів, то скороспілий повисить на ниточці долі. Чи допоки дідич не прокричить в обійсті: "Солодкі долі в гіркій кропиві..."
|