Сергій НегодаФантом вінницької тягиВідцентровані вулиці оскаженілої Вінниці. Розцентровані фонтани в осерді Бугу. Шкварчить гін трамваю з вокзалу потягів. Через міст. Через вість. Через злість втік. Відчужений біль. Розділена пристрасть. Вражена поглядом в себе річка. Наречена. Не падає вінницька вежа у прірву цноти. Руїна зі вчора на сьодні тобою зречена. Від тебе до себе. Від мене до біди. Летить. Із грішної скелі на фестиваль транспоетів. Твоя наречена зухвало підсіла на цноту. Інтимна. У спробах долає автом суцільні корки. Стрічаю. Шкода збігати в школу. Вивчити умови і коди. Шкода влетіти в художку. Скривляти арт простір. Гаразд. На концерті у музикалці побачусь. Без свідків. У поділ питомих страхів і крихт табу. Прогалини знань заповнює втіх інтуїція. Спокуслива бачить в ночі прогалини міста. Обходить увесь театр і сідає в кав'ярні. Чекає грози. Плаче майдан на перехресті. Бажання одне. Створити тінь. Сині силуети. Сприяють мрії. Навколо мерії втілення гонів. Розділені потяги автодоріг набиті битком. Обідрані фасади споруд під дахами голі. Симпозіум стосунків під час фонтану Рошен. Фантазія крапель, неначе есенція твого кохання. Завуальовані чари. Туги, її тихі, звуку не чути. Кольорові булькони у місто пірнають, під бульки. Імпульс фантомів фонтану Рошен. Одні спокуси. Бажання чути доторк пальців до вуст. Спрага. Жага жадання. Так. Для мене читаєш Сергія Жадана. Я чую чарівний ритм лаю собак у космосі пусток. |
2020 © Сергій Негода |