Коли блукаєш в долині смутку,
усе -- страждання, усе – нерівність.
Якщо без Бога,  кругом  –  облога
і непроглядна чужа провинність.

Якщо без віри – немає неба,
єдиний вимір – земна поверхня,
серед пустелі -- буремний відчай,
немає ліків, життя нестерпне.

Якщо без висі, усюди – змова,
але даремно, бо ти – не з вати,
ти набираєш у груди гніву
і сталенієш -- щоб воювати.

Ти не шкодуєш життя чужого,
чужої слави, фігур із бронзи,
доріг і храмів, що будували
давно померлі латинські ксьондзи.

Коли без Бога, ввесь світ – неволя,
усюди – примус  і вічне рабство,
і крихти світла клює, як хмара,
з глибин підняте пекельне птаство.

І ти зруйнуєш усе навколо,
до чого буде дістатись змога,
а озирнешся -- все та ж нерівність,
таке ж страждання, така ж облога...