| Сергій НегодаСиндром  мрій і миру| Білішає  в бруді втома душі, зла нехіть від слів.
 Вічно взутий мій апогей підложниць. - На зв’язку «Піфагор».
 - «Не забув!» - біле багно байдужої війї, її егоїзм - уві сні.
 Ніжний писк, вереск котів, крик  ворон, -
 брутальні, нахабні шльондри пророчать мрії.
 Вчора, - у ночі війни геть зникли чорні куртизанки -
 проте шалені вибухи вирвали кусні землі з кургану.
 Ти тут знайшов смак аромату паскуд і слимаків.
 Людяно тхне сморід, у  бруді цвинтар після бойової лярви.
 Мій нюх живо підтакує чуйці,  убогими парфумами,  в такт дронам.
 Ти  забруднив мій АК-75 в окопі, я  пропустив першу відповідь.
 Чорну Україну смітять разючими кулями в безлюдді ночі.
 На позиції з іржею смітник  відстріляних гільз - алюр побажань.
 Бадьорий багатій серед заліза сміється з смартфоном.
 Сміття зернят, недопалки мовчуна, ніч після передової.
 Заяложений,   оглохлий, - а ти спиш,
 у тебе вуха в крові, - забризкані сажею очі.
 Паскудний пес шмарує в достатку забруднені боти загиблого.
 А ти ще живий.  В біноклі замурзані свині
 бабрають гарь зайців у зеленці.
 Умащений калом та нутрощами бліндаж  -
 Тхнуть нечистоти після вибухів на передовій війни.
 Скребе по нервам  задрипана нечисть
 Чорний леп від крові на патронах.
 Ганьблю свою віру у чорний барліг
 в гидкому окопі нечисть боїв без води.
 Джерельний смак живиці -
 ранкова роса на стволу облизана.
 Начорно обмиваю вуста,
 як гидко тхне з рота війною живих.
 
 
 
 | 
 2020 © Сергій Негода |