В схарапуджених мізках
є дюра для щура,
де він прудко ховає свій хвіст.
Зверху в нього з горіхових
зморшок кора,
а під бжухом –
знеструмлений хист
раптом видіти все
абсолютно як є,
без впізнань та конструкцій ознак,
не поділеним ревно на чиєсь та твоє,
не закрученим в себе, як рак.

Тільки дар той розкрити –
задача важка,
божевільно складний механізм,
особливо коли комплекс свій ватажка
ретранслюєш відверто в мачизм.

Або прагнеш упасти на м’язистий хвіст,
конвертуючи вміло красу
у жіночний, манірно закручений хист,
розпустивши звабливо косу.

Двічі риму «хвіст-хист» повтори,
але втретє її не займай,
ліпше горами овид плаский підіпри,
його мляву пряму поламай.

У забембаних мізках
є кубло для орла,
де він в яйцях пантрує геном,
та у кожному яйкові зяє дюра,
обертаючи дійсність на сон,
в нескінченно затьмарене марево мрій,
в непробудний химерний кошмар,
де вирує розбурканих пристрастей рій
у обіймах знадливих примар.

Як прочуняти з тої омани вкінець?
Як розкрити прихований зір?
Як набути довбешці осяйний вінець
Без штукарств твоїх, спритний факір?

У спорожнених мізках –
лиш у вічку приціл.
Що там суне на нас, не повз нас?
Все, що поза - не варте уваги та сил.
Навіть гнутий в шампан ананас.