один поет спитав у мене: «як ти живеш?»
це дещо дивне питання в «Барбакані» за келихом світлого, я відповіла: «абияк»
щоб не вдаватися в подробиці свого життя, це не розповіси у двох словах
щоправда, спробувала поскаржитись на нещасне кохання, але поет сказав: «я не хочу це чути»
розповіді про колишніх за келихом світлого – це класика
я завжди так думала, тому цей поет мені одразу не сподобався, як і його запитання
але він заплатив за пиво і викликав таксі (я досі не завантажила цей додаток,
будь-хто може викликати убер, окрім мене)
у кінці червня ми читали вірші у парку Шевченка на Youthday, тобто День молоді
у 90-ті молодь слухала «Владимирский централ» біля річки, але ми читаємо вірші, робимо фото для інстаграму
потім поети пішли в кафе, оформлене в радянському стилі
поет сказав: «вони заміцні для тебе»
я сказала: «у мене сів телефон, треба подзвонити мамі»
поет сказав: «ось телефон, але він дуже дорогий, не врони, не можу сказати, скільки»
я сказала: «напиши на серветці, можу продати нирку»
він написав, я сказала, що дві продати не згодна
потім писав мені в лс: «я пригощав тебе пивом,
руку клав на плече, щоб тобі було приємно, невдячна»