В.В. Шаблію

кому так одверто брати легковичків
на понт всією душею
потайний камінь звалити з мене
бодай хоча б з пропащої душі
мені навіть стидно повідомлятися
в огрядному місті Хмельницькому
в гаморі вилітати в трубу
за усіма десантуватися  дідом

тобі добра година принесла
свіжого повітря на щастя
тепер  домовому давить на серці
блискуча сміливість гарячих братів
я ворсяний піджачок у розбитного
шибеничка звуджу вздовж і впоперек
хай полоскоче нерви промазаним
і тим хто у пеклі  живе чорною долею

балакучий плебс проживає себе
на хмельницькому планктоні
якийсь біс вселився в очисні споруди
совісті та гідності в місті героїв
бряжчать голублені вихором  
і ми варті на крилах виходити в люди
аби не шубовснули капості в мертві
букви законів і в скаредних судах

ми обагрені вітром пропадаємо
в скаргах безвісти безповоротно
а наші сини караул кричать
впеклись за живе  у радості
і летять каміння у спину каліфу
на годину і знову розводять
усіх воскреслих з новими очима
аби потім поїдом їсти а ну його

шибениця не з'їсть усе вопіюще і черстве
навіть  облизнулася би з подвійною честю
який характер у неї  від і до безсмертя  
вона не перебирає голос чи сором
тому народе мій не проси милостиню
якої немає тільки для себе  
а попроси лише міць для наших крикливців
котрі не пошматують нашу батьківщину

мої чаклуни на їжаках сидять роками  
і все шкереберть йде уже тридцять років
я чітко вибиваю  чечітку зубами
і прошу гарячої підтримки і гідності
адже ми гожі літати і тому ширяємо
у світ забугорний на бойові жебри
де всі пузаті зі своїми ангелами
не дочекаються нашої черги вигоріти

ген духопели із кам’яними черевами
волочать життя на останні копійки
ген бісики в очах іскряться із злиднів
входи і виходи у зчеплених схемою
як мільйони забацати в скарб
і дух зароблений зціпивши зуби
вилетів в далекий офшор за бугор
де пишуть чорну  історію
золотими літерами

учепився нарешті я сам за життя
сідаю відклавши останній ривок
на хмару в блакитному небі
з мільйонами ластівок вільних
та налетіли старі орли і соколи
сови і ворони сойки
на мого фламінго котрий
овіяний легендами битв

і одна ухопила його за живу голову
заціпивши в пазурах поволокла
і в надхмар'я шугонувши
з погрозливим клекотом
у дім свій принесла і стала
частувати шулячу малечу
і два маціпусенькі навперебій
від душі почастували  фламінго

так чого ще кривити душею
просто уявити себе самого
і дійди до хвацьких орлів
аби не куражитися душею
і за пропащими угу-гу-гу
не продмухати старе буття
яке більше не забажає ніхто
і ніхто не запрагне  ніколи
тому живимо і радіймо
як моя розтерзана
пошматовано-продрана
іще непропаща вітчизна