1.
Єво, повір, ці яблука майже їстівні, мов кров спустошеної землі,
зневіреної під паром
нічого не дається в цьому саду задарма, ти маєш всього досягти сама,
навчитися обирати менше зло, навчитися прати і плакати над любов’ю,
що не має втілення в цьому житті, над вітамінною сумішшю для немовлят,
лабіринту райського бранців
купувати садових гномів зі знижкою в магазині будівельних матеріалів
поки шию твою ще не вкрила засмага, впевненості рухів замало
ми намалюємо тут яблука теплих відтінків, довженкову землю,
твоє фото у повний зріст залишимо між дерев
змій говорить вийди за огорожу те що ти побачиш там,
на те, що тут, зовсім не схоже
причаїтись у хащах ворожого синтаксису,
в обіймах сухого листя ніяковіти
твої діти кров від крові плоть від плоті твоєї
один у в’язниці, інший в землі
побутова сварка через особисту неприязнь
різницю світоглядів сприйняття
а краще було клеїти аплікації з яблук листя дерев
краплі клею розтинати на них росою

2.
ти маєш скласти цей іспит на відмінно
вивести новий сорт, який оминатиме гусінь, та будь-яка спека
на користь лише йому
муляжі плодоріддя, вічного життя на свіжому повітрі у затінку
клеїти папір на яблука, щоб червоніли з одного боку,
з іншого білими лишалися
у кадрі вони чорно-білі та нерухомі
стійкими до морозів та злив мають бути вони
не полишати надію, навіть коли твоє ім’я забудуть
з них вичавлять сік, що забродить
якою на смак має бути наша історія вертоград пісні
що забута мова означатиме
вивести новий сорт, кращий за інші
падати у траву, дивитися на небо, не бачити нічого,
окрім розлогої крони, що більше тебе не тримає
і ти не потрібен нікому, земля приголомшена терпкістю
коли смак твій був приємний для всіх
з найвищої гілки зірвати, що ближча до сонця,
зробити цукати

3.
це має бути вишневий садок, пісні про кохання та зраду
у нас дуже співоча нація, кажуть дослідники народної творчості
ми читали пісенники ці, як садок вишневий міг виглядати насправді
кілька вишневих дерев у всіх росло на подвір’ї
ми збирали вишні, кісточки діставали, варили
варення з них, у дев’яності всі щось консервували
ці трилітрові банки стояли на кухні та вибухали іноді,
вишні в сиропі залишалися на підлозі
ця романтична парадигма підсвідомості
не залишай поміж вишень співати тужливих пісень,
сподіватися хтозна чого, бо повернення вічного не існує,
саме лише прощання біля хвіртки
хвіртка скрипить зрадливо вночі, вишні хитаються
між небом і землею
рахувати їх мов зірки або просо, ворожити
на кісточках покинутої плоті
лети вище неба поверни серце моє
повторювати за пісенником слова яких там не було