мухоловка Тарквінія

каже купуйте квитки кров знецінена знову як кров і полову зцілення марного життя
стільки їздили по містах в очах липнева спека неможливості страх
як осторонь доріг триматися вимикати фари старі пісні про повінь та лід
каже звідки у нас ці вивихи руху у правій руці меч простирадло квіти набір асорті
це як виправдання життя радості руху прості щоб на кінцевій вирушити за зворотнім маршрутом
каже проходьте в середину салону простір всмоктує кров солону
змішує зводить нанівець бажання дивитися у вікно як розрізає скло шкіру
як тепла земля нудиться від однакових днів
до чого пристосувати надію я більше говорити не вмію від холоду полотнію
коли нерозбірливі оголошення ботанічні пастки краси що вбиває
висотую серце завжди мовчить про своє
має ж бути якесь пояснення цій колишній споруді каже навколо бите скло
етикетки від сну рими сновид чому ти приходиш сюди кожного разу
розчинився у мові зблід тут ніхто не говорить про важливе
живі ховають недопалки мертві цуплять тінь
ніким із них не хотілося б бути креслити кути навчитися рівно
у повітрі тремтить неспокій десь грає «Doors”
має стати щось важливе зрозумілим зараз ось-ось оберемками квітів з переходу
замовляннями на суху або дощову погоду
нетривкими пакетами забуту харчову соду пасок безпеки
неможливого кохання подиву липневої спеки
тут стільки всього не утримати в пам'яті стільки не виправити
не викреслити не пояснити щасливі квитки квіти
пелюстками пелюшок оплітають пісне можна