О переможна і стрімка прямолінійність,
з якою в русі залишається позаду
знайома станція, де тліє точка болю!

Хоч і не хочеш – а підхоплять твою волю
доріг оглушливі чавунні водоспади,
і поїзд в даль тебе котитиме без збою.

Ось у вагоні ти і серце відірвала
від острівця того із паростю живою --
те, що за спиною, лишилося безликим.

Воно розгойдується дзвоном без’язиким,
під вітром ходить нетутешньою травою
і віддаляється із віхами і віком.

Прийшло "сьогодні" -- і «злоба довліє дневі»,
«довліють» в ньому час, тривога, люди, речі,
назустріч – товпища, базари, перегуки,

новітні станції, видовища і бруки...
В минуле дивишся, в вікно ввернувши плечі,
але навколо вже -- коліс ритмічні стуки.