Заходить ніч, морозна, зимна, темна...
Хоча вона вже й звична, не нова.
Прошу вас, люди, не кажіть даремно
Глумливі та образливі слова.

Ні в товаристві, а ні у родині
Ви не кидайте злих, лайливих слів.
У них, як в бруді, потопаєм нині,
Вони — страшна прикмета наших днів.

Такі слова — важка безмірно ноша,
Що а ні скинуть, а ні передать.
Не знаю тих, хто, їх почувши, може
В вечірній час лягать спокійно спать.

Такі слова — удар ножем у серце
І явний знак духовної біди...
Минає все, та у душі озерце
Вони, мов мул, лягають назавжди.