Треті Півні

На холодному півдні,
Де кров проливалася ріками,
Кукурікали треті півні.
,,,Довго кукурікали.
Мерзли пальці. Не гріли светри.
Теплий чай покривався льодом.
“Ти не знаєш того, мій Петре,
Хто вмирає за твою свободу?”
Застигали слова в горлянці,
Як вино у замерзлій склянці.
“Ти ж з ним пив
Ти ж з ним їв
Стільки років ходив
По Поштовій і Могилянці”
Та Петро не прибічник див.
Не пив. Не ходив.
Не любив.
І питається знову владний вассал:
“Та невже ти з ним не писав?”
Ти навчив його пити каву
І читати буддистські устави.
Та Петро – у добро не вгруз.
“Така доля його – Ісус.
І за це відповість він сам.
Не читав. Не казав. Не писав.”
Льодовою корою міцною
Покриваєтсья все весною.
“Та я ж бачив, як ви стояли
І сміялися під сосною
Скажеш то був не ти?
Здалося? І ти не відрізав волосся
І не ти фіксував по кадрах
Його вхід у вінку і лаврах?
Його сумніви і надії?
Чи не спільні були у вас мрії?
Хай і ти уже не апостол...
Та невже так можливо просто –
Відкректися?”
І каже Петро:
“Вибачайте пора в метро.
Напишіть мені це на пошту,
Бо грошей на рахунку – зеро”.
І читаючи лабуду,
Той, хто зрікся, у власній зраді,
Як в шовках в Гетсиманському саді.
Іде по крихкому льоду.
“Чи потрібні вам мої муки
І години лихої смерті?
Вороги – б’ють гвіздки у руки,
Ну а друзі – один – у серце”.
“Ти не знаєш його?” – “Не знаю.
І не знатиму. І не хочу”.
Кукурікають в темній гаю
Треті півні в підвенній ночі.
І один із катів з журбою
Перепитує – “той що з тобою
Точно тебе не знає?”
Петро хитає
Заперечливо головою.