Звичайний ранок... Сонечка немає.
Мабуть, його не варто і чекати,
Бо у повітрі з ночі сніг кружляє,
Хоч і дрібний, а зовсім не лапатий.

Від того снігу все довкола біле,
Чорніють лиш роз'їжджені дороги.
Нема морозу, він іще несмілий.
І у снігу так швидко мокнуть ноги.

Бо тротуар не бачив ще лопати,
Хоч снігу вже насипало доволі.
Тож мушу першим цілину долати —
У всіх першопроходців така доля.

Хоча у цім є навіть певна втіха
Чи просто задоволення собою,
Що люди в час оцих зимових віхол
Підуть шляхом, прокладеним тобою.