Хочеш пам'ять попроси, Щоб попасти в ті часи, Що завгодно я тепер віддам. А кияни друзі всі, Їду на тролейбусі З Голосіїва та на Майдан. З Хрещатика крізь парк униз І через пішохідний міст Ідемо на центральний пляж - Звичайний київський вояж. Весь день купаємось в Дніпрі, I видно Лавру на горі, Які чудові наші дні. Туди - на інші вихідні. У Голосіївському парку було не холодно й не жарко, Дитинство бігло крізь красу до колеса. Гайда он у ставках купатись, В човнах, автівках покататись, Та ще на гойдалках взлетіти в небеса. В неділю далі від домівки Я їхав аж до Куренівки, Чудово не іти до школи, А рвати на базар пташковий. Хоч перти чи не пів-епохи, Але не сумував ні трохи: Читав чи рахував зупинки, Дивився на людей, будинки. Лук'янівка, Сирець і далі... Не знав, що то місця печалі. Дивлюсь додолу і як на долоні види Подолу і Оболоні. Через Дніпро металевії тони мосту Метро та мосту Патона. Потяг летить та везе обережно до Гідропарку, на Лівобережну. А вдалині, крізь імлу жовто-сиву риси мого Лісового масиву. Лічив я кроки бездоганно від Бесарабки до Майдану. Була б якась в кишені сума, до гастроному йшов і ЦУМу, дивився на каштанів квіти, бува, заходив до "Орбіти", частенько я бував не проти дійти до магазину "Ноти", і до пасажної книгарні, як треба, то й до перукарні. Хрещатик наш - як місто в місті, бульонна там, сосиски в тісті, і пиріжки, подоба піцци, який не є, а центр столиці. Але забути й зараз важко насамперед кафешку-скляшку. |