Де ви, три брати мої? Де ви, три окаяні невільники? Один невторопаний, запроданець-служака, з-не-вільнений в запас. Отримав полковника опісля обіджаної Чечні. Охочий десь за Уралом спіймати свого щастя в цей лютий час. Другий, двожильний, німий сіромаха, згубив свою спадщину, промарнував невдачами батьківський намір. Геть, опудалом стомленим, подався до Пріськи в закурений край шукати щось краще турляти серед чужого нещастя. Третій, холоп і плазун, в наймах куценький, нарікає на пророчих в Бершадських Берізках, і гне спину на пана. Серйозний слимак в неволі. Простакуватий мугир! Гучить на манію зодчих. Живе, як упертий дід, з подаяння дуба. Три брати мої, Ви три краплі отрути-неволі, ваші підкошені ноги, ваші очі солохані. Три брати мої, Ви три серця моїх, очі ваші жаскі від жалю, смертельно –хмільні від сваволі. Навшир бачу вас, братці , підсинені вогняні сльози ваші. Божевільні прокляття могутнього колія з утаємничих шляхів, якими ходили лише упирі світ за очі до фінансових мугирів. Розпач вам телепні, три бурлаки мої, без Батьківщини шиї живі. Наймити без хати три бурлаки мої, Нелюбов свою серед чорних мачух на закуреній землі поховали три нехристи мої, три брати мої, три явори у березі над Божою водою. Три колючі терени сперлись ярами, прогіркли ржавою крицею три будяки. Яріють блискучі очі від розкрилля трьох орляток над рідною спадщиною. Де ви, люті, три братусі мої? Обтяжені брати з сестрами в неволі. Скиньте камінь туги, який на душу навернули. У каламутній Десні втопіть свої сперті, каїнові жалі. Де ви, люті три братусі мої? Братці мої, як мені повернути вас з неволі в вільну Україну? Братці мої, к бісовій матері спину гнути на чужі дорогії шати. Яка пекельна отрута закрила вам рідний обрій краю? Братці мої, де ви у ці буремні дні? Чорта лисого не втерпеш, так ганьбитись на чужині. Ще як бачу нашу дитину, Що крутить гудзики на собі. Ще як бачу її з вахлаками! Оберніться хоч шкварками і кіл на голові стешіть. Кістка в горлі вам не стане, і язик не заплететься. Де поділись, мої братці? Де ж ви, телепні мої? Братці мої, годі, діло, лицарі без страху. Гляньте в очі вашим дітям, гірке лихо дітям! Як ви, братці мої, на відшибі, наче вітер в полі. Там, куди не кинь очима всюди наші очі, всюди бачать, всюди терплять в пазусі, в бездусі наші душі. Братці мої, годі, діло, нелегка копійка , за те горя вам замало за чужий шмат хліба за чужий шмат сала море по коліна. Мої руки, вільні руки, не поклав я зуби на полицю, і не впав упрірву, міцні ноги над грунтами, з глузду я не з’їхав, не віддав себе бурмилу, маю рідні плеса. Хіба скнара знову щось скубне? Моя воля мені зв’яже велетнську силу рідну душу - вільну Україну. Воля милує і вірить. Накої, брати, така ганьба, нам! Я за Старі Могили стояв запеклими боями. і там уже цвіте мак-самоцвіт . Брати мої, де ви?
|