Опубліковано: 2018.06.17
Світлана Балагулане йдиНе йди. Кляті сльози засмоктують небо блакитне в очі. Не йди! Не навчилась самотньою слухати шепіт листя... Не йди... Галасливе кохання терпляче п’є каву мовчки. Не йди, бо без тебе своє загубила в житті я місце. Ти знай: волошкове літо любові — моє особисте. Ти знай, що не вийшло з мене розумної Шахерезади... Ти знай, я щасливі хвилини нанизую у намисто. Ти знай — вечорами невтішно давлюся словами правди. Забудь. Більше з нас не зібрати надійних чарівних пазлів. Забудь, але спогадів ніжних нам ніде з тобою діти... Забудь дивовижних метеликів, коли були ми разом. Забудь. Нас з’єднати не може нічого в цілому світі. Іди. Обережно ступаючи серцем краями прірви. Іди. Не змінити маршруту, не зупинити планету... Іди. Перехрестя. Зроби свій єдиний реальний вибір. Іди. Повертатися, знаєш, дуже погана прикмета.
|
2018 © Світлана Балагула |
Текст вивірено і опубліковано автором
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”
Написати відгук в книгу гостей автора
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.