Доторк павутиння на стежці
з благанням зупинитись тут
у сольнім герці  
октав, терцій
любовних пут.

Жабег жагуче скрекотання,
мов спаленілий стадіон
під час шаленого змагання
Едіт Піаф й Селін Діон.

Кує зозуля. Два-три роки
в судовий термін додає
та замовкає. Кілька кроків
і щастя ніби точно є.  

Люстерко тріснуте озера
блискітки сіє в рокитняк…
Яка ж Вкраїна без Бандери?
Повний голяк.  

Яка ж Вкраїна без калини?
Без четвертини? Без борщу?
Без сала, врешті решт,
й цицьох Галини
у глині – вже мовчу.

Мені б, як богоносцеві,
бірьозку заломаті,
мені б «Калінку»
з балалайком залабать,
й  послати від широкої душі
усіх к їбені маті
й пизди всім дать, їби їх мать!

Та переважить шал душа рахманна,
поблажлива природа плугаря,
й беззубий ріт заліпить каша манна,
що закричить мошкальським прапорам «уря!»

Й доторк павутиння на стежці партизана
завчасно попередить про фугас,
вдало маскований під коло пармезана,
та не врятує бідолашних нас.
Хоча на мить згуртує горепашних  нас.