А ніч і справді мов зимова,
Ще й повний місяць угорі.
З ним поночі ведуть розмову
В снігу по пояс ліхтарі.
І в тиші, зовсім неприродній,
Ледь чутно їхні голоси
Про катаклізми ці погодні
В такі ще й непрості часи.
Про те, як все чекає весну
П'ять березневих довгих днів.
Міркують, то коли ж воскресне
Красуня після холодів?
І лиш береза хилить віти,
Розмову чуючи сумну,
Бо в неї привід є радіти,
Відчувши вже в собі весну.
Відчувши рух потужний соків
Від корінців до верховіть.
Її оманливий вже спокій,
Вона ж, як і весна, не спить.
Мороз березу не лякає,
Бо переконана вона,
Що уже завтра засіяє
В промінні сонячнім весна.