Серпневий недільний ранок.
Сніданок в саду,
Що в променях, бджолах і росах,
У м'яті, мелісі...
Десь осінь свою павучки, причаївшись, прядуть,
І мед еспарцетовий скрапує в теплому лісі.

І – дзвони!
І – дзвони!
Над нами ушир і увись!
Здається, повітря народжене звуком од світла!
І ластівки наші так високо піднялись,
Де срібно і чисто відлунюється молитва.

Хай буде цей сад молодим,
Розростеться в літа,
Цей світ обживе,
Перейде від дітей до онуків,
Бо що б не казали, а сад –
Він усе пам'ята, –
І настрій води,
І крила,
І руки,
І звуки,

І те, що – неділя,
І серпень,
І сміх навздогін
Щасливому слову,
Коли всі разом за столом ми.
І доки є він,
І є ми,
І над нами цей дзвін –
Триває життя
І тримаємось ми у ньому.