Ну ось – уже й на дощ...
На безкінечний плин.
Якщо такий іде, то це безповоротно.
І в сутінках смерек в передчутті води
Останній стигне день зворушливо спекотно.

На осінь, на туман, на відталі доріг,
На спогади, які лягають по погоді...  
Якщо ідуть дощі, то вистачає їх
Мені – на самоту, річкам – на повноводдя.

І хочеться тепла – вогню, тебе і стін,
І спокою смерек, і впевненості бруку,
Бо все стече колись – і небо, і бурштин,
Настояні в теплі на запахах і звуках.

От тільки б перейти зневіру міжсезонь,
Між краплями жалю, – бо ще не пережитий,
Аби прийняти в дощ із трепетних долонь
Метеликів свого остудженого літа.