А так було... Дім наче повна чаша
Чи як гарбуз, де сотні дві зернят...
Таке життя вже "повнолітнє" наше,
Роки ж бо не вертаються назад...
Лише в думках ти їх перебираєш
Як свідчення щасливої пори...
І відчуваєш, а не пам'ятаєш
Присутність дорогої дітвори...
Не на портретах, що в усіх кімнатах,
А їхнє відчуваєш ти тепло...
Колись в квартирі нас було багато
Та, як не дивно, тісно не було.
І за столом всім місця вистачало,
Й дитячий гамір нам не набридав...
Хоч не без того... Іноді бувало,
Що в туалет останнім попадав.
Та підросли пташата й полетіли,
У них онуки наші підроста...
Й гніздо родинне якось опустіло,
Кудись поділись радісні літа.
У хаті місця зараз так багато,
Й сидиш чекаєш ту щасливу мить,
Коли вона, і це найбільше свято,
Їх голосами знову задзвенить.