Моя душа була вже тут колись.
У замках цих,
На площах,
У пивницях,
Де ми із німцем
Знатно напились
Із філософським спокоєм
На лицях.

Ми в Гайдельберзі,
Дрездені, Хелмі…
Взяли Варшаву, Вроцлав,
Краків, Прагу...
Поля і автобани у пітьмі.
Готичні храми піряться,
Як шпаги.

Пасуться кози,
Зайчики чудні.
Он їжачка роз’їхала махина...
Не напишу про це усе пісні.
Бо все тут є...
Та хочу в Україну.

Це голос крові?
Юний мазохізм?..
Патріотизм сфальшований в газеті?
Не знаю я...
Можливо, за гріхи...
Могили предків
По усій планеті.
Розсипані –
Мов зорі у пітьмі...
Могили душ –
Невидимі, як болі.
В собі я Всесвіт нині переміг.
І я, і він
Згасаємо поволі.

Потужна ніжність
В нас колись цвіла.
Метелик мрії потремтів у вирій.
Мов хрест і лотос –
Біла тінь крила.
Європу ми із Азією мирим.

Красиво й сумно.
Воля і любов.
Мене все більш цікавить
Біль і небо.
Я світ земний з піснями перейшов.
Тепер душі моїй
Молитву
Треба.

10 лип. 17.