Перемагає бог війни, перемагає груба сила. Ахейців лютим торжеством кривавий вітер налетів. Бурхлива мантія вогню троянців зраджених накрила, і тисячі ідуть під меч гарячим місивом із тіл. Настане день -- скінчиться бій пустельним згарищем і димом, терпкими ріками рабів і воєм зляканих дітей. Спеленуте у каламуть, життя гетерою без гриму бреде, кульгаючи, з арен залитих кровію ночей. Вони збагнуть — життя трива, триває після перемоги, пробиті груди ворогів цей не облегшують тягар. У нім -- повернення назад, холодні, гибельні дороги, і невловимість забуття, й од свіжих ран -- недужний жар. Ридання, марення у снах: з воріт укріпленого міста -- троянський вихор колісниць -- чи ти із ворогом зріднивсь? -- бо аж не чується душа в фантомній радості, що звісно, хоч їх давно уже нема, живі і Гектор, і Паріс. Єлену візьме Менелай (війна давно вже не за неї), в невиліковному чаду від білосніжних тих грудей, і десять років по морях в жаданні Ітаки своєї, в полоні насланих негод тинятись буде Одісей. Гнів Клітемнестри не простить жертвоприношення страшного, і переможець-чоловік їй буде гірший, ніж чужий, тож Агамемнона тріумф скінчиться скоро за порогом, коли до отчих стін прийде змивати піт утоми свій. Так переможців з прахом жертв у пил земний мішають боги. Назад три тисячі років перегриміло і вляглось. Війни засліплений циклоп, глумливий усміх перемоги — усе з кістками поколінь під спільним насипом зійшлось. Сценарій кинуто убік, актори всі зіграли ролі, хтось вимушено, а отой — віддаючись з останніх сил. Прорив єдиний із тенет богами пійманої волі — як над Пріамом у сльозах зненацька зглянувся Ахіл.
|