***
Перекажи себе мені –
Ми тут загублені надовго,
Поглянь – заметені дороги
І напіввсесвіту – нікого
У цій промерзлій вишині.

Тебе не слухали іще
Отак, як я у цім безсонні,
Нехай терпкі, нехай солоні
Твої слова тепер сторонні,
Як світ залишених речей.

Їх правда вже не віджене
І неприкритість не одверне,
Вони втрачають безіменне,
І, неозвучені до мене,
В мені озвучують мене.

В цій тиші переповтори
Зірки, огранені пітьмою,
Себе між мною і не мною,
А кимось, схованим в сувої
Отого світу, що старий,

Що проступає в пам'ять слів,
Що довго буде занивати
Стежками серед рути-м'яти,
Усім, чого не розказати
І тим, чого не пережив.