Людмилі Довгаленко- в Донецьк
                                         ...і як тобі там, в тумані?..
Пам’ятаєш?- оповідала ти,
Що зозуля – найзагадковіша із пташок.
Що лишень вона і лише у нас,
У широтах наших,-
                             не в’є гнізда,
Підкидає в чужі домівки своїх пташат,
Що вбивають потім зведених своїх братів.  

Кажеш, що ключар від раю -- рябенька ця,
Мачуха рідним дітям своїм?..-
Поки його замкнеш, той вирій пташиний,
Поки перерахуєш всіх,-
Літечко вже надворі, сонце палке…

От і живе не задля себе, не для дітей своїх,
Бездомна, безпритульна,
З ключем від раю у дзьобі,
Зовсім занедбавши життя своє,
Час відміряючи іншим.

Ну і де ж він, той вирій–рай,
у яких віртуальних світах,
у чиїх прекрасних ілюзіях?..-
тільки понівечені тіла і душі,
тільки розорені гнізда,
пошматовані долі…

…Я ж кожного літечка сама собі – «ку»- відміряю.
Більше не смію.
Ой чи ж не в Доні утопну?-
Двічі тонула, то, може, прийшла пора?

Тільки б не бачити, як зозулята лихі
Наших дітей кривдять і занапащають…