Насправді Бабин Яр –
то вулканічне жерло,
що люто зжерло двіста тисяч душ,
та воло з того йому так розперло,
що ненажерній гусці з диких груш.
По тому волу нині сновигає лижник,
скажено бультер’єр вхромляє ікло в карк,
запелюшкавшись у картон
ночує у кущаві шаромижник,
і сниться йому гола,
в плазмі ватри, Жанна Д’Арк.
Насправді Бабин Яр – то велетенський
цементовоз, що перекинувсь враз,
і пульпи вапняної повінь,
поза всяких сенсів,
пертворила закут куренів на Марс -
в помпейських зливках з гіпсу,
розпростертих,
мов в леті стерхи,
депортовані з бескид,
та тонко, мілко розітертих
на мергель – в пучках мойри,
що згубила встид.
Насправді Бабин Яр – то ліс,
де кожен дуб – менора,
й сокирою – осокір, й цвяхами – трава,
відпущена на майбуття велика фора
від немовлят, що й досі
верещать «уа!»