Навіщо і кому це золото призначено?
Невже купує ліс засмучену ріку?
Чого за білий цвіт так дорого заплачено
Снігам, що розтають від Сонця і від куль?

Як витерпіти синь туману божевільного?
В своїй печалі я нікого не виню.
У небі й на землі я поважаю сильного –
Хто рай свій береже від золота й вогню.

І хоч вона слабка, та є у неї – в осені –
Лиш зламані квітки, а згорблених нема.
Іду, як по свічках, по них ногами босими,
Неначе вже зима.
Неначе я – зима…

О друзі, поможіть мені дожити з мальвами.
Горить осінній клен.
Ну й добре, що горить.
Бо що саме горить, то тільки те підпалює…
Вже кленова душа в ногах його лежить.

Веселих на землі багато-пребагато є.
Щасливим на землі, то, мабуть, не рости.

Навіщо і кому із кленом торгуватися?
Візьміть собі за так останній золотий.

2 жовт. 1990