Осінь.
Сосни.
Три дощі у лісі –
Листяний і зоряний, і той,
Що полоще рижі шкурі лисів
І моє каштанове пальто.

Пташечки – немов нелюбі діти,
Дивляться за сизий горизонт.
І шукає душу, де зігрітись,
Пісня, що зібралася на фронт.

Дьорну спирту.
Закушу землею.
Ніби й налагодилося все...
Осінь назову тепер своєю,
Адже я також осінній, сер...

І зв’язок між коренем і крильми
Меншає...
І тоншає межа.
Ще, здавалось вчора, був стожильний,
А сьогодні в Божих сторожах...

Вітер, Місяць...
Много душ-аварій.
Злет.
Падіння.
Знов космічний злет.

Грає біс на скрипці Страдіварі
З мого вірша давнього куплет.

Там про гріх написано і святість,
Там горять підземні небеса.
Це життя саме – космічне свято...
Річка, кава... з Богом сам на сам...

Тайна і висока радість бути.
Тихий шепіт серця до зорі...
Білий жбан солодкої отрути,
Сигарета, що не докурив.

...Все це – смак осінньої житухи,
Ніжної печалі благодать.

Скоро вкриють душу білі мухи –
Небом поцілована вода.

Ну а потім, потім, що там далі?..
В дім без стуку прийде Божий Суд...

Осінь – золота, немов медалі –
Каже серцю:
Не в медалях суть...


26 верес. 16.