З фашистських лап до друзів і сім'ї
безрукий воїн повертавсь з полону.
Крутився блазень, ніби на мітлі,
і приставав до нього з мікрофоном:
«Ти єст калєка, зомбі і бандіт
І нікому нє нужєн там понинє.»
На що йому вояк мовив в одвіт:
« Ні! Я своїй потрібен Батьківщині!
А зомбі – ти, чужаче, і тріпло.
Тобі мене повік не зрозуміти,
ти проміняєш матір на «бабло»
і обпаплюжиш все на білім світі.
Бо ти – паяц, папуга-ідіот,
за срібняки полощеш людям душі,
а я – Вояк, вкраїнський патріот
й тебе, як жабу, і без рук задушу.»
І він ступив в обійми земляків,
а репортер застиг в безсилій злобі…
Вертавсь потомок славних козаків
велично, гордо до свого народу!