Довкіл, з живих істот -
лиш двійко білих чапель
та втілений по очеретах вітру дух,
посічений шабель осоки лезом,
що раптом вщух,
принишк, в багнюці зачаївся,
та враз як булькне з хрипом і шипить,
по самі вуха ряскою заївся за прудку мить.

Довкіл, з живих істот - лише Довженка привид,
під вилицею пухне флюсом зачарована десна...
Та не болить! І привид той з-під лоба дивит
в блискіток коловерть, що крутиться, рясна
та мерехтливо сяйна,
хутенько сіє крапки і тире –
воєнна незбагненна тайна,
що разом з світом далебі й умре.

Довкіл, з живих істот - лише калина,
в тумані борсає багряну брость,
схилилась до землі, та все їдно її підніме
полк січових стрільців,
чи так мені здалось.