Усі закони космонавтики
торочать нам, що повсякчас
є спротив лобовий галактики
на струмені космічних трас.

Речовина до квантів стерта…
Які там к бісу кораблі,
що можуть, до нудьги безсмертно,
в безмежжя линути з Землі!

Та ми, космічні хулігани,
штурхаємо знов материк,
жбурнувши з нього космоплани
і, схований в легенях, крик.

Здаються хай комусь нестямними
Батурин, Київ, Херсонес,
та браття-інопланетяни
здіймають очі до небес:

хто там у зоряних озерах
втопає з галасом без слів?!
Хто вигоряє в атмосферах
до крапель зоряних дощів?..

Це ми!.. Це ми, здолавши простір,
не даємо, щоб звук цей зник,
бо космонавтика є просто,
спрямований в людину, крик.