Довго-довго дивлюся на повний Місяць,
Що лежить в темноті, мов красивий хліб
Із мойого, осіннього нині, Полісся,
Де жив предок по мамі моїй – дуліб.

Хай збувається все, що мовчали дерева.
Для душі християнської клен – ідеал...
Він до Бога росте...
Він ні біса, ні лева
Не боїться...
Крилатим корінням своїм
Гребе в астрал.

Я ж також, я ж також хвойним деревом стану.
Вип’ю небо своє аж до дня, аж до дна...
Я на вічність дивлюся, мов кіт на сметану,
Мов на піну старого, як Всесвіт, вина.

Ну а поки на пісню словечка збираю.
Зустрічаю себе у містах і в лісах...
У собі я знаходжу тінь дерева з раю,
І вогниться у серці пекельна краса...

Б’ються Світязя хвилі самі із собою,
Б’ються з Місяцем, берегом, сном і дном.

Я ж, мов хвиля, готовий також до бою
Із собою самим
І хрестом і пером.

29 серп. 16