| Свiтлана-Майя ЗалiзнякА ностальгія - лишня| ...а ми з одного часу, дива, поля, саду.
 Там Чорноштан водив у двір кирпату ладу,
 Підморгував мені, давав тобі цукерку.
 Там Славик джем ковтав, індик слова коверкав.
 
 А дружба двох таки ж найліпша, мила Томо...
 Приймали в гурт котів, брели кудись... додому.
 Петрові батоги... жасмин... дрік... водокачка.
 Як берегли ми фартушки, благу взувачку!
 
 Будили заводські гудки - густі, натужні.
 Метеостанція - форпост, навколо груші.
 Лякали привиди-цигани-кровососи...
 Там асонансами дзуміли гречні оси.
 
 Вода газована лилася - із дюшесом.
 Були кравчині для ляльок та... поетеси.
 
 Летіли чорні кульки у блакить... за літо.
 Не чули ми в раю про марші содомітів,
 Не знали дітваки, що за буграми - деви,
 Казки читали під братів, сестричок реви.
 
 Пройду по Говорова, стану біля вишні.
 Чужий куток... дими. А ностальгія - лишня.
 
 
 2016
 
 * - присвята Тамарі Самутіній-Гордієнко (нині черкащанці) - із вдячністю за сонячну дружбу дитинства... і зрілості.
 Ми жили на вулиці Говорова в Яготині, недалечко від поля, траси Київ-Харків.
 
 ілюстрація
 https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1163378957056607&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=3&theater
 
 | 
 2016 © Свiтлана-Майя Залiзняк |