| На теренах новітнього нашого червневиміру Час втікає й простір кривиться, мов під лінзою.
 На твоїх берегах, так давно вже вимріяних,
 Корабель мій залишив мене з валізами.
 
 Кораблем я відправив усю неприкаяність
 У райони бермудських тупих трикутників.
 В нуль обернена відстань - найкраща крайність
 Поміж наших уявних реальних смутків.
 
 Так, я вигадав важкість. Під зливу вклав її,
 Щоб бруківка, всотавши її, зміцнішала.
 І майбутнє в повітрі розклалось планами
 Раптом так, як ніколи, мабуть, раніше.
 
 Шерхотить тепер впевненість соковита
 Під холодною шкірою денно й нічно.
 Від набряклого неба тебе закрити
 Хочу часом безпечним, ніким не зліченим .
 
 Нам вивчати вітри щоб. Їх суть мереживну
 Розтягнувши, мов ковдру, між полюсами.
 І ходити водою геть безбережною,
 Головне, щоб одною і тою самою.
 
 Так я радість освою, створю й творитиму,
 І на безодню позаду не оглядатимусь.
 А танок твій збагатиться всіма ритмами,
 Які тільки можливо йому надати.
 
 Так ти житимеш рівно і всеохоплено
 Своїм спокоєм, радістю нафарбованим.
 А я знову тепер тут стою як вкопаний,
 Переплавивши в мрію мережу спогадів.
 
 Та тепер холодна повінь з нестачі світла
 Якщо й хоче мене вимкнути до ніяковості,
 Вкрай безсила, бо мій корабель укріплено
 На твоїх берегах моїх міцним якорем.
 
 |