Женеться під хмари цунамі –
за сквиленими боцюнами,
що крильця ворушать ледь-ледь.
Маляр то втнув Яськів Бенедь.
Картина то крепська – до стелі,
в найліпшому в місті борделі,
розбуркує жалісний щем:
«Зачєм так жорстоко? Зачєм?»
Вона у япінському стилі -
лапата, роз’ятрена хвиля
от-от боцюнів проковтне
і далі мерщій пожене.
Та вже пів століття не може,
як вкапана в грунті, крий-Боже,
стоїть зкрижаніла й ні руш.
Та кожен, хто вгледів її
повсякчасно, її боцюнів,
що несуться, мов прясла,
а хвиля їжачить іклища на них,
за серце хапає завчасно
й притьма спозирає той миг.
Ти бачив відбиток ксило Хокусая?
Так то – те саме!
Лиш буслячая зграя
натомість тремких човнярів
та миті прийдешньої рів.