***
На похорони почуттів зійшлися двоє.
Нестерпні муки у очах, питання – роєм.
Зів’ялі квіти, як вінки.
А сподівання –
Мінливі вкраплення роси у спеку ранню.

Труна сердець пливе між час.
І плине кача.
Стоять обвуглені тіла.
Ніхто не плаче.
У попелі вчорашніх слів життя немає.
Змиває дощ чужі зірки із неба краю.

У небуття крізь забуття – по бездоріжжю.
Тупі ножі шматки душі повільно ріжуть.
Дві краплі крові розтеклись у каламуті,
Розмилась крейда майбуття…
А кулька ртуті
На полотні сухих долонь недолю пише.
Німіє поле проминань.

Кавалки тиші
Спроквола котяться з гори – ведуть лавину.
У глині борсається тінь і без упину
Гойдає простір пустоту – бажання втечі.

Лягає плащ морозом площ на мокрі плечі.
На роздоріжжях манівців тремтять пегаси.
А пломінь віри і свічі невпинно гасне.

26.05.16