То ледь помітні аркосолії
твоїх очищених очиськ
серед кущви… Геть збожеволію
й поволочуся у Волочиськ
Поділля стежками й городами,
та буду спати на хрестах
камінних, впалих, із негодою,
що липне риб’ям на плечах.
Там переправа із литвинами –
варта сторожка в сяйві лат –
сипне на мене лайку з кпинами,
що дідько мені – панібрат.
Мені аби за Збруч добутися…
А там вже воля! І тоді
плекати мрії повернутися
та повернути все тобі –
донжони, морги масно чорнії,
млини, гуральні, тартаки,
пущі кишливі, ниви орнії…
Бо Корятович я таки!
На чолі війська необорного,
крилатих семеро коругв,
списи лісами, щити жорнами –
за щем безчестя і наруг!
Твої очиська дочекаються
звитяжний вгледіти реванш…
Та зара ще не можу, каюся,
бо жду від МВФу транш.