У райський куточок моєї душі
Учора прийшла весна.
Полощуть печаль мою ранні дощі,
Літаю у віщих снах.

От котик-сирітка прийшов, сидить
І дивиться в очі так,
Мов просить не тільки хліба й води,
А подає мені знак,
Про що не розкажеш словами тут...
Радіє, ридає даль.
Мов кров, підіймається красна ртуть.
Мов серце, болить звізда.

Співають пташки.
Я співаю теж.
Нам добре попри усе.
Весна – це коли все іще святе.
А дід журавлів пасе.

В пекельний куточок моєї душі
Недавно прийшла й війна...
Це ж, мабуть, я, люди, отут нагрішив,
Весь Всесвіт пославши на?..

До Того, хто Всесвіт оцей створив,
Нам давши не мир, а меч...
Незаймане світло,
Як сік з-під кори,
Пече.
Не знаходить меж.

З трьохмірного простору я рвонусь,
Де все проти мене, мов...
Я в сорок дев’яту свою весну
Вростаю, як в сльози кров.

10 берез.16.