Тихо-тихо в мені. Мов розмова свічок. Радість хвора. Печаль медова. Хто аз грішний у світі? І де? І що? Вмерти й жити готовий. Я потрапив ще в юності, Ще тоді, У солодкий полон печалі. І тонув у вогні, І горів у воді, Йду в глибини і далі. І кохання моє Вже забуло мене. Лиш хрести пам’ятають. Відчуваю усім, Що не все промине, Мов сніжинок завеснена зграя. Хочуть ідоли жертв. Хочуть жертви жратви, Хочуть крила коріння! Хочу битись, як серце, я, Доки живий. А по смерті хочу Спасіння... Хай страждання вино Тут п’янить і п’янить – Очищально і горньо. Від зорі до росинки Червониться нить, Що струмить через горло. Я період пустині своєї пройшов... Ці рядки – наче шрами. Лиш останній рядок – Наче шов, наче шов... І сльозина по мамі, Чиї груди в дитинстві Я марно шукав, Як шукають лиш Бога... Потекла через мене Велика ріка – Мов до нього дорога. Далі доля поета Чекала мене... Далі – доля монаха?.. І я світлий, я радий, Що хрест не мине, Хоч мине, може, плаха. То ж радію, що був, І радію, що є. Що пульсую, плюсую. Що минули мене сотні зміїв і єв... Я не згадую Бога всує. Тихо-тихо в мені. Мов розмова зірок. Радість хвора. Печаль медова. Хто аз грішний у світі? І де? І що? Вмерти й жити готовий. 27 лют.’16.
|