| Свiтлана-Майя ЗалiзнякПилок проминання| 1 
 А море виштовхує весла, віншує живих...
 Ростеш між острижених туй, голубих кипарисів.
 Дивися на жмикрутів ласих, статистику лих,
 Лікуй від синдрому сирітства плаксиву Кларису.
 
 Плети бальну сукню: настане Вальпуржина ніч.
 Вже солять лосося, нарізано перцю і кропу.
 Злі гості летять крізь рожеву опону сторіч...
 На шпажках залізних - оливки садів Пенелопи.
 
 У моді футляри, а мушля антична - твоя -
 Упала зі сходів на чорта лакований череп.
 Ти випила тепле кальмарне чорнило чи яд.
 Іди ж, відкривай кажанам золоту напівсферу.
 
 2
 
 Проходиш вогненним тунелем, ламаєш ключі.
 І вірш - як молитву - повторюєш голосно всоте.
 А ринда калік і щурів калатає хутчіш...
 Пливке майталання словес по канві Геродота.
 
 3
 
 Линяння лілей... Кажани здаленіли - як бриз.
 Коханка Артура зірвала перлину із трену.
 Найнижчий в ряду відкриттів (ще в моху) кипарис
 Підняв партитуру... і ладен забути Єлену.
 
 4
 
 У струмені меду інжирно-терпка гіркота.
 Бджола лівадійська наснила розцвічені доли.
 Зелений павітер на пірсі сонет нашептав,
 Напнув за грядою Ай-Петрі шовкову кодолу.
 
 Тасує тотеми безоке привиддя Авжеж...
 У рань потойбіччя, населене духами, нишкне.
 Пилок проминання в лілову серветку збереш -
 Отой, що змітало боа із чернечої книжки...
 
 | 
 2016 © Свiтлана-Майя Залiзняк |