Безвісти зниклі підходять - і просять води.
Цмакають бабці: "... які ж цьогоріч кавуниці...".
Діда не бачила, знайдеться Ох-проводир.
Пильно огляне обійстя, вгодовані лиця.
Скаже, де коні.
А далі - мовчання пісне.
Кулі замовні вгрузають у білені сливи...
Хитрий люципер кахикнув, поправив пенсне,
Чорно регоче: "Ну, хто першорядний-щасливий?".

Раси у стресах.
Знеструмлено клякнуть дива.
Ніч...
Потерчата жирують, є гості й гостинці.
Кожна померла істота колись ожива,
Має парцелу й маржинку - на очеретинці.
Вже не потрібно хапати кріселець, землі.
Вічне хитання у випарах цезію, ртуті.
Запити серця дитинні, турботи малі:
Спурхнути рибою із правіків каламуті.

...Безвісти зниклі топтали тіла і мости.
В шиби зів`яло-безкровно шерхочуть "прости...".
Їхня пшениця крізь пластик ідей проросла.
Боже, тобі - молитви... а кому ж буде сла..?


ілюстрація
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=979729072088264&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=3&theater