Цвітуть хризантеми – квіти уперті
Всупереч осені сизої смерті,
Всупереч долі стоячи впасти
Чорним букетом на білий насип
Снігу завчасного – штучного хутра…
Небо над вами взялось перламутром,
Вітер здичавів, без плем’я і роду,
Осінь з городів за руку виводить,
Всесвіт над вами холодом диха…
Ви ж – стоїте, як остання утіха
Літа, яке пам’ята ваш провулок.
Як вам цвісти, коли все вже минулось?
Як вам останніми всіх проводжати –
Айстри – у сім’я і в корені – м’яту,
Листя – у попіл, дерева – у тишу?
О, хризантеми… Цвісти – значить вижити!
Бути у пам’яті пишним суцвіттям,
Мати нев’януче багатоліття,
Бо у душі – що й мале, те – велике,
Все, що хоч раз зацвіло – це навіки!

9.10.15.