Цей світ без нас, напевне б, не збіднів –
Усе в нім є. Та не дає покою
Усесвіт наді мною і в мені
І музика між мною і тобою.

Приймає небо перших журавлів,
Тримає гілка яблуко дозріле...
Ти свій цей бачив. Ти його сходив.
А я його в собі перебродила.

Відлущилося літо на льоту,
Змарніла осінь і пішла у спокій,
Свою набрало небо висоту,
Прийнявши безумовну одинокість...

А ти приймеш розчахнуте нутро
Моїх думок щасливих і невтішних,
Таких, як магму, як гарячу кров,
Що стугонить в тонких прожилках віршів?

А ти приймеш – ні вічну, ні святу,
Що душу розклада по кожній ноті,
В якій слова пірнають в висоту,
В безмежжя неба, схованого в плоті?
   14.10.15