Укотре все розтрачено, загублено,
Чи знали, а чи вже давно забули ми?
Нагадує про себе, як зарубина,
Фантомний біль відтятого минулого.

Чи світ ще родить неспокійних Гамлетів?
Чи світ ще водить спраглими пустелями?
Живе народ без мрії і без пам’яті,
Закривши небо кам’яною стелею…

І добре, хай – минулося, забулося,
Нудьгою узялося, ніччю, холодом…
Життя сплива на казна що за вулицях,
І хтозна з ким по них щоденно ходимо.

Не треба все тягти в віки замаяні –
Там і свого – осточортить – приплоду.
От тільки як лишити на окраїні
Правічне Слово рідного народу,

Глибинну Мудрість, в часі не замулену,
Живі Пісні Карпат, степів, полісся,
І цю стару, чомусь до сліз розчулену
Від добрих слів, яких ми теж зреклися?

22.09.15.