****
Не омини мене милістю бути з Тобою поряд,
Коли ніхто не залишиться, і слово, як камінь, кине.
Ти ж добре знаєш – немає на світі такого горя,
В якому б кожен із нас не був би хоч трохи винен.

Не омини мене милістю тишу, як хліб, ділити,
Коли зривають вітри і замішують ніч і ранок,
Бо все одно наше сонце зійде над шаленим світом
І розіллє свою радість цілющу на рвані рани.

Не омини мене милістю бути в рядах безстрашних,
Чиє плече до плеча, і ноги ступають твердо,
Бо як нам важко не буде – ніколи не буде страшно,
Не владна ніч над світанком, як над живим – мертве.

Не омини мене милістю бути у серці Твоєму,
В якім у кільцях галактик нові визрівають зорі,
І десь блукає планета, де – осінь в забутім Едемі
Останні струшує яблука на простирадла історій.

Не омини мене милістю не повторитись у слові,
Рости і повнитись ніжною силою неземною,
Бо в кожнім промені лагіднім – сонце Твоєї любові,
Не омини мене милістю… поряд… в Тобі… з Тобою.
   21.11.2014 р.