Спокійно тут.
Стає травою світло.
А світлом знову робиться трава.
І двірники шумлять старими мітлами.
Душевна рана добре зажива.

Я тут лежу в лікарні пострадянській.
Мені уколи роблять і теде,
Бо романтичним серцем, як той Данко,
Писав пісні, подібні до людей.

Тут відчуваю сум цих древніх сосен,
Які ростуть углиб і до зорі.
Вони гніздом пташиним ловлять осінь,
А дуплами – заблудлих снігурів.

Вони й мене зловили сивим блиском
І досконалим спокоєм світил.
Із них, напевно, витешуть колиски,
Коли я буду вже космічний пил.

Ну а наразі біло і болюче.
Великі тіні людоньок малих.
Чарівна медсестра зове: «Павлюче!» –
На злий укол,
Як звала б на шашлик...

Весела смерть танцює білий танець
Отут зі мною, в Боголюбах, бо
Повірила, що я її коханець...
Сміється Бог.





––––––––––––––––––––––––––––––––
*Боголюби – село біля Луцька