Підійди  в одинокості!  Пригорнись чолом до щоки.
Торкни мій живопліт примхливих королів з дороги.
З-під твоїх чобіт забіліли чорні квіти од воріт.  
Від дощової мли втопились тополі за вітром.

Привіт,  пройдисвіт! Від сивини потік дурисвіт!
Ти, щось розрив з бойових  могил? Ой, молодий!
І в твій світ грізних слів входить в подобі  ріки мій Бог!
Розмилось Дніпро, що жорстоко скипіло з-під чобіт.

Виходь зі сліз, ми мчимо до зримих стовпів повз двори.
Говориш, що гордий лик во плоті? Ні, - доскіпливий!
Витопчи шлях від тинів до борозни допитливий!
Із вінців золотих воріт позирни із отчої вічності.

Мій віл спинив королів! Говориш, що в Росії
воздвиглись чолові у вогні і йдуть на Київ-світ.
Простий вінок зі ста слів освітивсь від квіток гортензії.
Отой потік з подібним  фортисимо віків пішов убрід.

Почни, коли ніщо гріховним! Почни оці злі доби від строгості.
В житті в  нього косо, розгонисто в голові від отчої вічності.
Одні королі і провісники в голові від попільничок мільйонів.
І зовсім припалий пилом  змій-пілігрим втопивсь в Дніпрі.

Нині і прісно,  горить і двигтить цей мотор світів.
І збив від скорбот золоті колоски від стіни до стіни.
Помчимо повз охололі зорі в розвій  крил, що з вітром.  
Їй-бо, пророк освітивсь во плоті і пішов, і втопивсь в …

Тільки він – мов тінь по моїй сірій бойовій  долі
вирізнив добродіїв з України – тих, що  хлібом і сіллю.