Я єсть тогобіч, на ж тобі ця сила!!! Душа парадоксальна, як була. Яка одвік мене, яка весь світ косила! — А сила духу мого розцвіла. Як обома не взяти — свого права? І ще б оце — Донбас на шмаття рвуть. Я проясняюсь, сонцем роз'ясняюсь, дерзаюсь і Вітчизну бороню. Росіє! Аби ти себе пожерла, як убиваєш моїх дочок і синів. І, як Титан, стоїть моя Говерла... О, як москалів дух осатанів! Росіє спохопись! — Злістю себе з'їдаєш!!! — Та, подавившись, западаєш в тьму... Із власної я сили утверждаюсь, бо я реальний, вільний, я живу. Я єсть негода, кого міць і сила ніким звойована ще не була. Яка халепа ще! Яка чума безсила! — А сила духу мого розцвіла. Діти мої, відважні українці, нам віки вічні землю прославлять,— Від ворогів нам боронить Вітчизну! А цур врагам - у пеклі вигорать! На моїх нивах чорная земля, На білоруських — змащена глея! — Відважні месники вбивайте всіх злодюг, вбивайте без жалю усіх падлюк! Нехай ще в ранах наш Донбас, і на сторожі весь кордон яріє. Як маєстат шляхів, я утверждаюсь, бо я реальний, вільний, я живу. Із горя — вийде вільна Україна, Ще з неї світ весь буде подивлять, Моя земля - майстрів вічна раїна! — Ну як же нам за волю не вмирать? І я осіюсь хлібом, розгорнуся, своїх орлів окликаю, озву... Я звершуюсь завжди, утвержуся, так, я реальний, вільний, я живу. Ще буде: Божої і чистої блакиті, Любов і віру, і надію збережу. Заблискотять оселі перекриті. Заводи на Донбасі загудуть... І я багатим духом розживуся, пущу над сонцем хмарку від очей... Я вічним кличем долі озовуся, так, я реальний, вільний Прометей. Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка халепа чи яка чума мене косила! — а моя сила знову розцвіла. Рашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову. Я стверджую живих, вік утверждаюсь, так, я реальний, вільний, я живу.
|